Життя пацієнта Одила з Узбекистану іноді нагадує гостросюжетний трилер: автокатастрофа, видалення нирки та селезінки, переливання зараженої гепатитом крові, важка форма коронавірусу та екстрена пересадка печінки. Але всі ці випробування він мужньо переносить завдяки величезному коханню та підтримці сім'ї.
Свікор Одила-Джамшед поділився з нами історією успішної пересадки печінки свого зятя і розповів, через що їм для цього довелося пройти.
Лікарі запевняли: зять не виживе
Моєму зятю Одилу зараз 36 років, він успішний фермер, заможна людина, а ще чоловік моєї єдиної дочки. Іноді навіть складно уявити, скільки він пережив і скільки труднощів подолав.
Коли йому було 11 років, Одил упав з даху та сильно травмувався. Тоді йому видалили одну бруньку. Через кілька років, коли він уже одружився з моєю дочкою, у нього почалися проблеми із травленням. Виявилося, що Одила має гепатит. Він передався під час видалення нирки – у лікарні йому перелили заражену кров.
Всі ці роки вірус буквально з'їдав печінку, але ніхто про це не знав. Симптомів не було, і Одил жив звичайним життям. На той час, а це близько 10 років тому, не було таких ліків, як зараз. Лікуватися було набагато складніше.
Ми шукали найкращих лікарів, проходили обстеження, замовляли найефективніші препарати. Після лікування аналізи показали, що вірусу немає і печінка у нормальному стані. Пізніше ми зрозуміли, що остаточно убити вірус ми тоді не змогли, а лише "приспали" його.
Декілька років потому Одил потрапив в автокатастрофу. У його машину на шаленій швидкості врізався інший водій. Він помер на місці, а Одил потрапив до лікарні у дуже тяжкому стані.
Після автокатастрофи зять втратив 3,5 літра крові, йому видалили селезінку. Лікар сказав, що Одил не протягне до ранку і потрібно готуватися до гіршого. Але ми не захотіли цього приймати, намагалися зробити все, щоби його врятувати: почали шукати кров, замовили найкращі ліки за кордоном, знайшли лікарів. Нам удалося врятувати зятя: він вижив і повернувся до нормального життя. Можна тільки уявити, яким слабким тоді був організм Одила, але він упорався.
Розуміли, що це не кінець історії – потрібна операція за кордоном
На цьому випробування не закінчилося. Коли почалася пандемія, зять захворів на Covid-19. Переносив він його дуже складно, лікувався в лікарні, але, на превелике щастя, і цього разу впорався.
Через деякий час, коли Одил все ще відновлювався від коронавірусу, він сильно отруївся. Після нього моментально помінявся колір шкіри, під очима з'явилися синці. Тоді ми зрозуміли, що із печінкою щось не так. Обстеження показали, що це цироз – ускладнення гепатиту, який ми не вилікували до кінця.
Лікар підійшов до мене і сказав: Джамшед, треба його терміново везти на пересадку печінки. Орган майже функціонує”. Це стало для нас шоком, але часу сумувати не було – того ж дня ми почали шукати варіанти лікування.
В Узбекистані трансплантацію печінки робили вкрай рідко: на всю країну за два роки провели одиниці таких операцій. Ми не стали ризикувати і вирішили довіритися фахівцям. Розуміли: потрібна операція за кордоном.
Про Bookimed дізналися із соцмереж. Одразу ж зателефонували, познайомилися з координатором Наталією та розпочали співпрацю. У нас було кілька варіантів клінік та лікарів, ми дуже ретельно вивчали кожен. Часу для ухвалення рішення було замало, тому ми зупинилися на клініці Меморіал Шішлі у Туреччині, яку порадила Наталія. Це був найкращий варіант для нас. Ми дуже раді, що вибрали саме її.
Клініка Меморіал Шишлі (Memorial Hospital Istanbul, Şişli) – найбільший багатопрофільний медичний центр Стамбула. Це 1-й госпіталь у Туреччині та 21-й у світі, який отримав акредитацію за якість лікування від Міжнародної об'єднаної комісії JCI.
Спеціалізація Меморіал Шішлі – онкологія, ТКМ (трансплантація кісткового мозку), штучне запліднення (ЕКЗ), нейрохірургія та пересадка органів. Успішність трансплантації органів становить 90%.
Щороку до Меморіалу Шішлі приїжджають на лікування пацієнти з 92 країн світу.
Акредитації та сертифікати якості клініки
Останній відгук
| Ринопластика (пластика носа) | $3500 |
| Міомектомія (видалення міоми матки) | $3500 - $5500 |
| Дисектомія | $6500 |
| Хіміотерапія | $350 - $5000 |
| Резекція щитовидної залози | $5000 - $6900 |
| Пересадка нирки | $18000 |
| Пересадка печінки | $50000 |
| Мастектомія | $3000 - $7500 |
Найголовніше при цирозі печінки – не відтягувати операцію до останнього. Адже орган, який виконує майже 10 функцій в організмі, дуже швидко руйнується за цієї хвороби. Тому що швидше буде прийнято рішення, то більше шансів на повне одужання.
Наталія Бруяка, лікар-координатор Bookimed
Незважаючи на таку складну історію та операцію, наша робота з Джамшедом та Одилом була дуже приємною. Я вдячна їхній сім'ї за те, що вони довірилися Bookimed і прислухалися до наших порад. Ми дуже швидко визначилися з клінікою, пройшли етап консультацій та діагностики і незабаром разом призначили дату трансплантації. Ми весь час підтримували зв'язок, навіть зараз іноді телефонуємо. Джамшед запрошує мене в гості до Узбекистану – відзначити успішну операцію. Цей досвід для мене дуже приємний, адже не кожен пацієнт приходить і каже: Ми вам довіряємо. Як ви скажете, так і зробимо”. Це дуже цінно у нашій справі.
Впевненість – це 50% гарантії успіху
У мене відповідальна робота, власний бізнес, і я звик домагатися свого. Якщо поставив мету - обов'язково досягну її. Тоді було так само: я став головною надією для своєї сім'ї, горою і плечем. Вони дуже на мене сподівалися, я не міг їх підвести. Я розумів, що мушу привезти зятя додому здоровим.
Я відчував свою відповідальність, мені було важливо стати підтримкою для своєї сім'ї. Я постійно намагався показувати рідним, що спокійний і впевнений. Міг грати в ігри, розповідати кумедні історії, розмовляв про різне. Я ніби переконував себе та рідних, що все буде добре.
Але всередині мене все валилося, я не знаходив собі місця. Коли випадав шанс усамітнитися на 5-10 хвилин - я плакав, швидко вмивався і виходив уже з гордо піднятою головою перед сім'єю. Якби я був сумним, із кислим обличчям, переживав, вони б хвилювалися ще більше. Упевненість - це 50% гарантії успіху, і я намагався її зберігати весь цей час.
Не знав, чи я побачу зятя ще раз
Після приїзду до Туреччини нас зустріли та одразу відвезли на обстеження. Спочатку лікарі перевірили, чи можна Одил допускати до операції. З огляду на його хворобу була дуже висока ймовірність наявності тромбів у венах навколо печінки, оскільки орган перестає працювати, і кровопостачання припиняється. Якби їх знайшли, операція була б неможливою. Але, на щастя, тромбів не було. Пересадку дозволили.
Ми думали, що я зможу стати донором печінки для Одила, оскільки ми маємо однакові групи крові. Але у мене цукровий діабет, тож лікарі заборонили. Шукати чужого донора ми не хотіли, оскільки ризик відторгнення органу у такому разі підвищується. Та й у Туреччині проводити пересадку печінки не від родича заборонено, нам довелося б шукати іншу клініку. Тому до нас приїхав рідний брат зятя: його група крові підходила. Ми почали планувати операцію.
Після всіх обстежень Одила разом із братом помістили у стерильний бокс, щоб підготувати до трансплантації. Очікування пересадки стало для мене складним періодом. Я не міг зупинити сльози, постійно думав про те, чи я їх побачу ще раз. Така складна операція була величезним ризиком. Усі розуміли, що немає гарантії: ослаблений організм міг не витримати, нову печінку не прийняв би імунітет, щось пішло б не так. Статися могло що завгодно.
Ми переживали — навіть незважаючи на те, що наш лікар Корай Аджарли є дуже досвідченим хірургом, якому ми довіряли. Ще до операції ми дізналися, що він провів близько тисячі трансплантацій печінки і побічних реакцій було дуже мало. Якщо вам належить складна операція - дуже важливо вибрати лікаря та клініку, яким ви довіряєте. Коли ми познайомилися з нашим лікарем і дізнались більше про його досвід, то відчували себе у надійних руках. Це дуже допомагало.
Корай Аджарли – професор зі стажем понад 35 років. Спеціалізується на хірургії печінки, жовчного міхура та жовчних проток. Він провів понад 1200 операцій з пересадки печінки.
Корай Аджарли є членом 10 міжнародних асоціацій та організацій у галузі хірургії та трансплантації печінки.
Сам Одил теж переживав. Напередодні він зробив подарунок моєї доньки: зібрав в одне відео їх спільні фото під гарну музику та відправив перед самою трансплантацією, коли його вже везли до операційної. Одил ніби прощався з дружиною, думав, що не переживе. Це був дуже сентиментальний та зворушливий момент.
Операція тривала 9,5 години. Як я це пережив, досі не знаю. Напевно, за цей час постарів років на 10. Тиск піднімався, цукор стрибав, я почувався погано. Медсестри у клініці кожні півгодини приходили, щоб перевірити мій стан, давали пігулки.
На щастя, все пройшло добре. Після операції лікарі повідомили, що пересадка була успішною. Але це мене навіть не заспокоювало. Адже важливо було, щоб організм якнайшвидше прийняв новий орган.
Але вже через кілька годин після операції аналізи Одила покращали, печінка почала працювати. Коли згодом лікар приїхав на огляд, він почав ляскати, стрибати і кричати "машалла, машалла", що по-турецьки означає "ура". Всі раділи разом із нами, це було дуже приємно. Ми відчували, що вони переживали так само.
Коли стало зрозуміло, що аналізи в нормі, печінка приживається, і все добре — ми видихнули. Відновлення після пересадки було активне: вже третього дня лікарі підняли Одила з ліжка, щоб він ходив. Персонал стежив, щоб він пив достатньо води, добре харчувався та рухався.
Турецька кухня дуже специфічна, Одилу потрібна була дієтична та домашня їжа: супи, овочі тощо. Тому я готував ночами, щоб рано-вранці принести йому сніданок, обід і вечерю.
Влаштуємо свято на 500 осіб
Пересадку провели 18 жовтня, невдовзі ми повернулися додому на відновлення. На початку грудня Одил знову їздив на обстеження до Туреччини. Лікарі сказали, що аналізи відмінні та причин переживати немає. Його брат теж почувається добре.
Для нас його одужання ще одне диво, за які ми дуже вдячні. Він народився наново, і це велике свято. За нашими традиціями ми зарізали бика біля ніг зятя, запросили десь 500 людей — відзначатимемо.
Ми дуже вдячні клініці, координатору Наталі та нашому лікарю, які підтримували та пройшли цей шлях з нами. Але найголовніше спасибі – моїй сім'ї. Отил і моя дочка дуже люблять одне одного — за це їхній Бог і пожалкував, подарував їм можливість радувати одне одного ще, сподіваюся, на довгі роки.